Щастя – воно як сміх дитини, виникає тоді, коли зовсім не очікуєш. А нещастя – як сльози. Із в’язкої, як кисіль, нудотної маси втрачених днів і ночей у пам’яті назавжди лишаються тільки яскраві спалахи дитячого сміху і сліз. Коли це відчуття підкочує під горло, десь у глибині душі прокидається твій невтомний ілюзіоніст – кіномеханік, що наперекір тобі з мазохістською впертістю продовжує крутити потерту кіноплівку спогадів. Сеанс без перерв і без кінця, доки з тріском не розірветься плівка. І тобі так добре від того, так світло...
Однак, бувають такі миттєвості, коли ти не впевнений, що знову повториться колишнє твоє щастя. Та, можливо, “колишнє” і не повинно повторюватись, бо тоді б воно і не було щастям. Всьому свій час, і, дякуватиму Богові, ти отримав свою велику порцію щастя. І ще отримаєш, обов’язково. Просто, ти любиш згадувати і знову наново переживати миті свого щастя.
