Де на землю без страху падають дикі тіні,
де ламають вітри нещадно мости й кордони,
я римую рядки і словами будую стіни.
І на стінах карбую світу нові закони.
Де стихають моря і торує хтось знов їх води,
де вивчають на пам'ять Біблії і Корани,
я готовий від злості нищити всі народи,
що не вміють читати суті поміж рядками.
Ми всі ладні проклясти Богом нам дані ролі,
боїмося відкрити очі, долати хвилі,
наче стадо, в жорстоких лапах чужої долі.
"Заслужили" - кимось написано в нас на рилі.
І поети зі страхом знову ламають пера,
продаються заради слави в суспільне рабство.
Я чекаю коли настане нарешті ера,
в якій правда буде найбільшим в житті багатством.
Та набридло. Я вибухаю на всі планети.
І руйную усе навколо одним ударом.
Так, бувають в житті, напевно, такі моменти.
Це на мене, мабуть, вже сходить небесна кара.
Де на землю без страху падають дикі тіні,
наші душі давно постали страшними жертвами.
Я римую рядки. І словами будую стіни.
І народжуються мої вірші, та знову
мертвими.
Дивовижні, дуже сильні рядки. Вам так майстерно вдалося напсати про те, що й у мене самого давно в думках.
Дуже близькі слова. Ви ніби висловили мій крик душі, певен, багато людей були б вдячні Вам за те, що ви написали про те, про що вони мовчали. Дякую
Любомир Винник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Dreamer... сподобалось...дуже...і зміст,і висловлення думки...справді,круто...(в останньому катрені в двох рядках,здається,трішки збивається ритм,але то вже дрібниці)
Любомир Винник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Ти права, там трохи є відхилення від загального віршового розміру, та це зроблено свідомо)
дякую
