Черлений лист упав під ноги...
Про що ти думав, як летів?
Чекав чиєїсь допомоги,
Чи просто впасти так хотів?
Чомусь кружляв в останнім танці...
Чи зупинить бажав політ?
Як чарував своїм багрянцем!
Час не вмирання - твій розквіт.
Останній помах в безнадії...
Краса останнього штриха.
Підхопить вітер, і в завії,
Побудеш в ролі ще птаха...
І ось лежиш у жовтих травах,
Прибитий вітром і дощем,
Укриє листя в різних барвах,
На серце ляжуть тягарем.
Чому тремтиш, хороший друже?
Ти ж знаєш правила життя...
Хай твоє серденько не тужить -
Природа любить вороття...
Ми теж, як черлений лист, падаєм, піднімаємось і знову падаєм, а якщо й не піднімемося,то відновимося у дітях та онуках...
Дякую, Надійко, і за вірш, і за пісню...
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Життя природи схоже на людське, але є тілька одна відмінність: природа вічна.. Люди - ні!
Дякую за увагу!