До Амстердаму коли під'їжджали,
Дуже пейзажі мене здивували-
Всюди канали, канали, канали.
Давні голландці вручну їх копали,
Завжди копали, копали, копали,
Землю у моря відвоювали...
З сірого неба сіється мжичка,
Всюди довкола- сіра водичка,
Сіра рівнина, лише з вітряками-
Воду з полів так колись відганяли...
А з океану- холодний вітрисько.
Там відчайдушні зростали хлопчиська.
Землі далекі собі уявляли
І кораблі їх світами блукали.
З теплих країв вони звозили квіти,
Щоб в ріднім краї могли їм радіти.
Під сірим небом рідного краю
Квітли тюльпани в яскравім розмаї
Знову копали, копали. копали,
Дамби, укріплення розбудували.
І Амстердам на холодній воді
Красенем -містом піднявся тоді.
Дуже багатою стала країна,
Вільна, розкута в ній кожна людина,
Тільки зодягнені ледь простувато,
Там- непристойно себе прикрашати.
Одяг розкішний вони зневажають,
Гумором трохи себе розважають.
Що заборонено в цілому світі,
Те в Амстердамі дозволять робити.
Досі виконують всі забаганки
Там, де на вікнах червоні фіранки.
Гарні, прекрасні від них кораблі
Йдуть до портів усієї Землі.
Під сірим небом прекрасна країна.
Хай має щастя в ній кожна людина!
