Як мовчки чути шепіт міста,
Який відчутний лиш вночі,
Коли луна на небі висне,
І зірки мов ті кораблі.
Коли коханні по під руки,
Й в обійми вірно зводять час,
Я просто змушений писати,
Що я лиш згадую про нас.
І взявши чашку повну чаю,
Відкрив віконечко в пітьмі,
Присів з журбою й самотою,
Що десь ховалися в ночі.
І в сутінках нічних феєрій,
Я споглядаю на зірки,
А ти напевно не згадаєш?
Як ми гуляли у ночі.
Як веселилось те кохання,
Що дарувало просто нас,
Воно одне, як я лиш знає,
І теж цінує ось той час.
І вкотре зорі нагадають,
І наженуть безжальний сум,
Чому кохаючи страждати?
Чому я все себе гризу?
І це мовчання певний спокій,
Я знаю, більше нас нема,
Я зірку з неба зміг б дістати,
Аби лиш ти була моя.
А.А. Отченко
