Пожовкле листя. Чи воно живе?
Так, але пусте, німе.
Воно немов ті люди,
Що дозволяли лізти собі в груди,
Що дозволяли порсатись в душі.
Чому це так? Скажи?
Чи все повинні ми тримати в собі?
Тримаючи внутрях всю нашу вроду?
А нашо? Що із цього буде?
Чи будуть кращими ті люди,
Що своїм друзям хочуть зла?
Скажи, чи зміниться Вона?
Та, звуть котрую Доля,
Коли загине в людях воля.
Ні, я не хочу буть такою.
Я хочу бут відвертою! Хоч, може, і чужою.
Так, я буду падать вниз,
Додолу, ниць.
Але порожньой я не буду.
Людей близьких я не забуду.
А буду лише спочивати,
На лист пожовклий споглядати.
