Друже, любий мій друже. Життя знов котится в якусь пропасть і це вже стає звичкою. Мені тебе не хватає. Не хватає твоєї підтримки, любові і посмішки. А більш за все не хватає твого трохи самовпевненого жарту, який був завжди присутній в наших розмовах. І знаєш мені здавалось, що готова тебе чути завжди навіть, якщо за нашими спинами буде війна, чи стихійне лихо. Напевно не правильно так сумувати за тобою, але про мене справжню знав тільки ти. Так не вимовно боляче знати, що ти не можеш бути заресь поряд, але тобі потрібно бути зі своїми і не знаю коли знов буде наша зустріч. Знаєш я дуже хочу, щоб вона була пошвидше і все ж тобі потрібний час провести там де не можу бути я.
