Чому розлука приносить стільки болю,
Адже я так її хотіла,
Хотіла враз отримати жадану волю,
А зараз я така безсила.
І ось уже не радісно мені,
Що я тебе піти од себе попросила,
Й думки кружляють наче навісні
Про тебе, все про тебе милий.
Ти радість з іншою собі знайшов,
Хоча вона й не перша після мене,
У серці біль – від мене ти пішов,
Немилий світ мені ось цей зелений.
А я вважала легко буде позабуть,
Як ти кохаючи мене торкався,
Любов пішла – ось є у чому суть,
Ти в ній вже іншій вочевидь зізнався.
І ось пишу тобі свої вірші,
Можливо біль мій вони враз приглушать,
Про тебе думаю в нічній тиші,
І сльози горя мене сильно душать.
Нехай радіє інша із тобою,
До тебе я уже не повернусь,
Я вже іду, я покидаю поле бою,
Але думками з вами я чомусь.
Я думаю як вам напевно добре
У іншім місті, далеко від усіх,
А в мене біль, як від укусу кобри
І приводу нема для втіх.
«Та ж так не можна геть себе терзати!», -
Мій ангел-охоронець так мені шептав, -
«Умій забути, як уміла ти прогнати
І жди другого, час твій не настав!».
14.06.15.
