Замріяна, вона кудись спішить,
Напевно, десь її чекають
Неначе дивишся, ще мить
І її очі засіяють.
А усмішка неначе промінь сонця,
Але в очах такий незносний сум...
Чарівна постать ця належить незнайомці,
І вона має неземну красу.
Великі гарні чорні очі,
Неначе в них і є усе буття,
Вони темніші зоряної ночі,
Ніжніше їх ніде не бачив я.
Чекає ласки маминих долоней
На янгола так схожеє дівча,
Вона її маленька, рідна доня
В любові теплій виросла зрання.
Прийшла додому, сіла і мовчить
Назустріч вибігло маленькеє дитя,
Навпроти сіло й тихо шепотить:
"Мамусю, рідна, ти - моє життя"
21.04.2015
