Дзвеніло літо. Вчора ще дзвеніло.
Здавалось, вічно буде лише так.
Та осінь враз подарувала крила.
Ти взяв квиток на ранішній літак...
І полетів. А я дивилась в небо.
Я так чекала, що зійдеш із трапу.
Чи це в ту мить тобі було не треба.
Чи ти в полон семи вітрів потрапив.
І я стою одна на злітній смузі.
Така самотність, аж ні кроку з місця.
Шмагає вітер, мабуть, по заслузі
Моє волосся, як опале листя.
Дзвеніло літо. А тепер у вухах
Дзвенить від шуму втрачених надій.
Яка ж то мука, неймовірна мука
В аеропортах мерзнути одній…
