все, чого я хотів, це спитати у моря
який смак твоїх сліз? і де та опора,
що на своїй спині тримає планету?
я мовив лиш слово і кинув монету...
тепер я острів серед хвилі морської,
яка днями кричить і плаче тобою.
куди не глянь, там безкінечна твоя злива,
легені повні вже води, а ти щаслива
бачити мене в полоні власного капризу.
я розпалив вогонь із знайденого хмизу,
чекаючи на рятівне послання з тої суші,
поки бачу лиш маяк, боронити його мушу.
