В пориві ночі тишина,
Лиш зорі гарно так мигають,
В коханні звилися серця,
Що хаотично так блукають.
Блукають так вони давно,
В обіймах рук кохання сила,
Так притулившись навмання,
Той поцілунок дарить крила.
І кожен крок наближить казку,
Те вічне щастя бути вдвох,
І є кохання що не засне,
Повторює завзятий крок.
І зустріч ця, вона не перша,
Багато їх таких було,
І місяць той що в небі сяє,
Із сумом згадує одно.
Він пам’ятає мить чарівну,
Де там сиділи вони вдвох,
У тиші міста ніч повисне,
Й закоханих залишить вдвох.
І дотик рук, взаємність тіла,
Обійми, й серце що тремтить,
І поцілунок що підпалить,
Ту пристрасть що у вир полетить.
І погляд той що неосяжний,
Не нагледілися вони,
І обгорнувшись так в обіймах,
Не хочуть по домівкам йти.
Вони завзято покохали,
Ту мить чарівну що була,
В коханні поміж зірочками,
Вони полишили серця.
А.А Отченко
