Загубилось дитинство в травах,
У ромашкових вітах літа,
Але в пам’яті всі забави,
Ті, найкращі, єдині в світі.
Після щедрих дощів, веселих,
По калюжах босоніж бігать,
Чи влаштовувать каруселі,
Грати в піжмурки. І поспіхом
Біля дерева, де жмурились,
Заявити щоби про себе.
Взимку біля багаття грілись,
Чи ловили сніжинки з неба.
Часто бабу ліпили з носом
І вставляли вуглинки-очі,
На шибках гріли лід, морозом
Намальований після ночі.
А весна ледь промінням бризне –
Враз проснуться найперші трави…
Розлюбити мою Вітчизну
Вже ніщо мене не заставить. 22.11.1014.
Ганна Верес
