Вона йшла по мокрій дорозі,
Несучи з собою тягар із думок.
Вона зупинялась на твоєму порозі,
Вагаючись, чи робити ще крок.
В її душі вже зів'яли всі квіти,
Які так цвіли від твоїх очей.
Та любов не бажала її залишити,
Являвшись безсоннею холодних ночей.
В сумлінні закута, вона все чекала,
Тримала надію у своїх руках.
Та зі сльозами назад повертала.
Спогадів тінню губилась в літах.
Покинута світом, знедолена, вбита,
Ножем залишала на тілі сліди.
Чорною хмарою болю повита,
Вона залишила цей світ назавжди.