Гефсиманський сад
Потік Кедрон дзюрчав тихенько і журливо,
Сад Гефсиманський вже зодягнувся в ніч.
Сюди прийшов Христос із учнями Своїми
Й до них Ісус промовив: "А ви не спіть.
Моя душа обгорнена в смертельні муки,
В тяжку годину побудьте поруч ви".
Зморились учні, опустились руки,
Зважніли у них очі і сплять вони.
Від них Учитель відійшов, як камінь кинуть,
Молився Богу, як не моливсь ніхто.
Ставало в грудях серце, не було вже сили, -
Душило Йому душу важким хрестом.
Там капав піт кривавий, як із ран розп'яття,
Як із-під вінця стікала кров чолом.
Вже там була Голгофа і вже там прокляття.
А учням що до того? Їх зморило сном.
З колін ледь вставши, іде до учнів, будить їх:
"Не спіть, вставайте! Близько вже година!
Хоч тіло немічне, моліться, дух бадьорий".
Та знову сплять усі, їм знов несила.
Христос молився за страждання хресну чашу
І вдруге, і втретє Він Отця благав.
Він Сам, Один і тільки сад, нікого більше,
І тільки сад все бачив, пам'ятав.
Старі маслини і понині живі свідки
Святих подій, що відбулись давно.
Молився там Христос, Один томився гірко.
У вічній славі туди прийде Він знов.
27.05.2006