Мовчу і слухаю, а хочеться кричати!
Спокійний я. Всередині ж зірвався всесвіт,
я спробую в руках себе тримати,
та де там, і здоровий глузд летить у безвість.
І серце тремоло по венах грає,
часу із кожним кроком менше-менше,
Іскри в очах, холодний доторк обпікає,
так ніби років сто тому, так ніби вперше.
Твій погляд в пам’яті я хочу залишити,
Прекрасна ти - мить зупинись навіки,
не дихаючи, ніжно, щоб не сполошити -
махають крильцями очей метелики-повіки.
Знову плисти за течією? і топитись?
я ВЖЕ тону, вода в легенях!
і дихати вже нічим, і куди подітись?
немов на дно з камінням у кишенях.
Сміємось щиро, мою душу розглядаєш?
не зупинити нам потік із слів й думок,
і на прощання - серце моє зігріваєш,
з тендітних рук теплом твоїх зірок.
давай ))
