Чому життя таке складне,
Прикрощів, жалю доволі?
Чому життя таке просте,
Так звично розкладені всі ролі?
Чому сумує знову рай
Безмежністю простору?
Чи то пак криче': "Грай"!
В обіймах і хвилях моря.
Ти подивись у далечінь,
Де плачуть сумно очі,
Ти поспіши й зайди, як тінь
До неї тихо, тихо серед...
Ти залишись із нею там
В холодну сіру осінь...
Невже це знову спам?
Її немає. Зникла. Осінь.
Ти бачиш, як сміється небо
Похмурими очима,
Ти просиш: "Досить, більш не треба"
І знов малюєш рими
По склі, по снігу, по долоні...
Вони такі ж прекрасні!
Любові прагнуть скроні
Тоді, коли святкують Страсті...
Дивись, я вже не плачу
І не сміюся, може.
Іду, стрибаю, просто скачу,
Живу в тобі й з тобою тоже.
Чому життя таке складне?
Чому не бачу порятунку?
Чому воно таке просте
Стає, після палкого поцілунку?
22.09.2010р.