ВІЙНА
П'єса на кілька дій.
Дійові особи: Григорій (Гри́ньо) - 52 річний господар.
Стефанія (Сте́фка) - його жінка, огрядна, на вигляд 55.
Павло́ - односелець, старше середнього віку.
Семен (Се́нько) - колега Григорія, 48 років.
Параскевія (Параня) - теща Семена, близько 85 років.
Василько - син Семена, 15-16 літ.
Люба - молоденька продавчиня у павільйоні.
Соціальні особи: три односельці чоловічої статі невизначеного віку.
(Червень. Село. Пополудню. Гриньо виходить зі своєї хати і йде подвірям в сторону брами. Стефка, підібрала з порога хідничок і відійшла до огорожі його потріпати).
Стефка:
- Як то можна так ходити, щоби стільки болота на той хідничок нанести? Тільки зрана постелила чистий, а воно своїми чоботярами вже зачо́вґало. З боку лежить сітка. Та витри ти ті ноги перше до сітки, а потім вже лізь на хідник. Говориш, говориш, а свиня свиньою. Ходиш весь день за ними. Ну ні за що мене не мають. За прибиральницю.
(в сторону Гринька, який вже вийшов на вулицю). Де ти вже полізло?
Гриньо:
- Іду до магазину.
Стефка:
- Якого дідька? Нахлятися? І прилізти, як та худоба? В хаті купа роботи, а воно вже повале́ндалося.
Гриньо:
- Ізоленти треба купити, контакти на плитці підгоріли і лямпи нема в коморі, перегоріла.
Стефка:
- Яка ізолента, яка лямпа? Знаю я твої походеньки. Одне в голові - рило залити. Додому можеш навіть не вертатися. Посьміховисько на все село, а не хлоп. Люди всі при роботі, а воно буде ни́кати по халупа́х.
(по вулиці повз Гринька, в сторону поля, іде Павло з ви́вками у руці)
Гриньо:
- Здоров "Ляшко́".
Павло:
- Сам ти Лашко.
Гриньо:
- Не запізно ти до сіна нами́лився? Через пів години буде дощ.
Павло:
- Я вже на квітку. Там Зеня з дітьми переверта́ють.
Гриньо:
- Не шануєш ти Зені.
Павло:
- А твоя напевно в одному пошенівку живе?
Гриньо:
- Стефка за мною, як за берлінським муром. Давай, бо змокнеш.
(По дорозі Гриньо доганяє трьох запу́хлих перехожих, які бо́рзо чимчикують в сторону центра села, де зазвичай проводять переважну частину свого соціяльного життя, виловлюючи спонсорів)
Гриньо:
- Куди так ідете?
1 соцелемент:
- А ти, блін, ненародний, чи що? Догада́йся, куда можуть іти три такі богатирі?
Гриньо:
- Та напевно змія-горинича бороти.
1 соцелемент:
- Ти дивися, вгадав.
Гриньо:
- А маєте чим його, прико́кати?
2 соцелемент:
- А ти що, на хвіст хочеш впасти?
Гриньо:
- Вам впадеш. Самі мерло́му з ву́ха ви́дудлите.
3 соцелемент:
- Та є одна крупнокаліберна.
Гриньо:
- Маловато на таких богатирів. А як приста́не четвертий?
3 соцелемент:
- Нас і так вже четверо. З нами ще Іва́н Франків.
(показує стиснену в кулаці двадцятку гривень) салатовий, на закусь.
Гриньо:
- О часи настали. Раніше збиралися з Вели́ким, потім по Мудрому, з князями ішли на змія. А тепер дожи́лися - з Каменярем. І то го́ді ці голови потовкти́. "Лупайте цю скалу, нехай ні цар, ні голод..."
1 соцелемент:
- Са́мбірським, на п"яту, має Вітя Галушків приїхати. В нього сьогодні зарплата мала бути. Пасувало би трохи знищити. А як його не буде, вступимо до Гаськи. Він ще тамтого тижня за сороківник мав виставити.
Гриньо:
- Даст ся чути.
(Гриньо завернув у вуличку до Сенька́, а соціяльні особи в сторону кнайпи. На лавці, коло Сенькової брами, сидить підстаркувата, підглуховата і підсліпувата баба Параня з паличкою. Гриньо підсідає до неї.)
Гриньо:
- Слава Ісусу Христу! Цьоць!
Параня:
- Слава навіки Богу! Хто то є? (призира́ється до Гринька). А, то ти Грицю.
Гриньо:
- А ви кого виглядаєте, кавалєрів?
Параня:
- Та де я ю до кавалєрів.
Гриньо:
- Ну то певно Пенсійний фонд, чи соцзабез?
Параня:
- Вони тут не ходять. Мені Галя, по́штарка, приносить.
Грьньо:
- Не бійтеся, ні. Там за таких, хто давно за середній прожитковий перелі́з, добре пам’ятають. Як би лишній місяць не переплатити. А Ви скільки маєте того пенсійного стажу – тридцять, сорок років?
Параня:
- Як Брежнєв вмер пішла м. А скільки то буде, рахуй, бо в мене пам’яті зовсім не лишилося.
Грьньо:
- Та в Вас вже в"єнци ніж трудового.
Параня:
- Не чува́ти, чи будуть підви́щувати?
Гриньо: (пальцем вказує догори)
- Хіба, що там вже буде вище. Ваша мама, за сове́тів, скільки отримувала? 21 рубель, а ви поза ти́сячку. Нині пенсіо́нера вигідніше трима́ти на господарці, як бика́.
(Гриньо виймає з кишені м’ятного цукерка, дає в руку бабі Парані).
Параня:
- Що то є? (бере́) Та де, я вже зубів не маю.
Гриньо:
- То м’ятний, то смокта́ти. Думаю, те ще потра́фите. Тільки вважайте, не ли́кніть.
Параня:
- Дякую Грицю, ти все була добра дитина. Пам’ятаєш за стару́, не́мічну Параньку.
Гриньо:
- Яка Ви стара́? Ви ще за дружку підете.
Параня:
- Та де, я своє відгуляла. Кому́ я тепер потрібна, до кого вже пі́ду?
Гриньо:
- Та хоть до моєї Стефки.
Параня:
- Вона же замужем. (дивиться на Гриня). За тобо́в.
Гриньо:
- Я вам одній ска́жу (приклав вказівного пальця до губ), бо у Вас ще нема склєрозу, і Ви мудра жінка. Та де там за мною, за чо́ртом.
Параня:
- Свят, свят, свят. (хреститься) Що ти таке кажеш?
Гриньо:
- Я сам бо́рше не знав. А тепер точно знаю. Вона мене інакше, як чо́ртом, і не називає. А я не можу, щоби така богомільна Стефця, і не попала в Царствіє Небесне. Тих, хто тут живе з чортом туди не приймають. Так, що її спасе́ тільки розвод. А, як мене спе́кається, довго думати не буде, раз-два до когось приста́не, святі́ші́шого. Ну що, цьоць? Підете до неї за дружку?
Параня:
- Жартуєш зі мнов. Добре подумай. Бо будеш сам бри́ндзю би́ти. Стефка – роботя́ща, такої зараз не зди́баєш. (пробує розгортати цуке́рок, руки трясуться)
Гриньо:
- Дайте, я Вам розвину́. (розгортає, дає їй, як причастя, встає) Ваш зятьок, Се́нько, вдома?
Параня:
- Там є. Га́ня поїхала до міста посилку Мі́ськові відправити, пішо́в на фронт біда́чка. А той в до́ма, щось там майструє.
(Гриньо зайшов на подвіря. На обо́рі Сенька́, біля стайні, Василько ремонтує старого моторолера. З буди виліз пес Пуцько і трохи гавкнув).
Василько:
- Ану до буди. Слава Ісусу Христу́, вуйк.
Гриньо:
- Слава навіки. Підлий Путіну води, бо вже гавкати не може. Тато вдома?
Василько:
- Там за стодолою, ко́си на завтра клепа́є.
(Гри́ньо заходить за стодолу. Се́нько сидить на одній колоді, і на забитій в другу колоду ба́бці клепає молотком ко́су. Від себе.)
Гри́ньо:
- Дай боже щастя, Симеон. Візьмися нарешті трохи до роботи.
Се́нько:
- А, здоров Гриц. Мушу завтра ще ту луку́, коло ріки, втяти. Підемо д’і дня з Васильком двоє, то може до обіда поло́жимо. Вчора привіз їм дві добрих фі́рки з Копаної. А то вже буде квітка.
Гри́ньо :
- А за маскалі́в? Да́ли десять а́рів, одні стри́чки, і ще за них треба було ге́ктар колгоспного буряка́ обробити. І корова якось вижива́ла. А зараз? Коси́ скільки влізе. Гроші під ногами валяються, тільки піднімай. А хто возив?
Се́нько:
- Бо́сий.
Гри́ньо :
- Кажуть, що він має повістку? Він хіба служив? Ти його взагалі розумієш, що він говорить? Я - тяжко. Як того прокурора, що втік з Янеком, ну ти знаєш, пш-пш-пш-пш. Щось баланді́ло, ша́рґало тими ва́рґами, як небі́жка кальо́шами. А що воно пшикало, одному Богу відомо.
Се́нько:
- Яке служив - інтернат, три кля́си. Але здоровля має. Казав, же піде на другий тиждень, тільки не знає на кого має коні зіста́вити.
Гри́ньо :
- Най разом з кіньми йде. Памятаєш, як Кли́мко Та́цьчин з перинов на призивний прийшов. Його питають – день народження, а він – тридцять другого жовтня. Ми зі сміху падали. А той капітан, не такий дурний був, перину ма́мі, Кли́маса в стройбат. Шпали класти і мальту мішати розуме не тра. Я як пердставлю, як Босий іде на війну, то зразу того Швейка згадую.
Сенько:
- Ха-ха-ха. То точно, тільки Бо́сий довший. Голово́ю хмари спрова́джує. Чуєш, повістка іше прийшла Бу́ловому, то вони з Бо́сим колєґі. О то би була кінокомедія. Що вони в тому воєнкоматі собі мислять? Ти кажеш з кіньми. А хто ті коні на той Донбас завезе, чим там їх кормити? Ти представ – гра́ди лу́плять, а він ко́ням ко́сить. Він то може. В армії зараз навіть ку́блі не мають, того солдата підперезати, щоб не стояв в строю, як мантеле́па.
Гри́ньо:
- Певно то така політика. Ти видиш, що той мо́скаль витворяє? Мало йому Криму. Такий Сибір має. Пре і пре на Україну. Пів світа їм замало, а ціли́й за дось. Не дасть тому українцеві спокою.
Се́нько:
- А на Донбасі, що іна́кші? Там такі самі́. Їм Україна до дупи. А ти за них ще, ку́рде бе́ля, вою́й.
Гри́ньо:
- Білоруси, Литва, поляки та і дру́гії чогось не крича́ть, що їх тут хтось ущемляє, їх мову. А москаль ніяк не вгомониться. І школи, і інститути, і партії до вибо́ру, до кольо́ру. Мільони українців по Росії, ні школи, ні партії, ні звука, бо зразу - враг, пособнік Америки. Скільки тих східняків і маскалів в селі жило, десь з вісім-десять? Хтось їх бив? Ти хоть одному писок заткав? Геник Кузнє́ц, пядесять років в нас прожив, не навчився по українськи, а Гунганго з Луганска, що Журавлиха привезла - таке саме.
Се́нько:
- Іду я якось коло них, а він на городі стоїть, курить. І тут їх курка перескакує на сусідський город. Він поліз виганяти, а старий Ко́бат, вздрів, що хтось по його городі шастає і давай, з ко́ликом, за ним. А Гунганго на все село: "Лю́ді, спасайтє, бандьора совецкого человека убіваєт". Я рачки лазив. А того, що Ма́ґдиха привезла зі Сибіру, пам"ятаєш? Все на стів зносять, зятя приймають, го́нять коло нього, чуть йму дупу не цілують, а він каже до старої: "Что ти, мать, мне капусту предлагаєш. Капусту пускай козьол кушаєт. Ти мнє, мать, петушка давай". А ту якраз страсний тиждень на носі. Пішли́ Ма́ґди в неділю до церкви базьку святити, воно лиши́лося. Приходять, а на кухні вже жарко́є смажиться. Поки служба Божа правилась, він теля́ зарізав. І хто такого буде тримати, погна́ли. А донька потім за ним в Сибір поїхала, дурнувате, так до тепер ні сли́ху-ні ди́ху.
Гри́ньо:
- Як відра́зу попу́стиш, вилізе на карк, не зіжене́ш. Як в’я́лося, то тре гаси́ти юж, бо вся ґоспода́рка згорить. І москаля, як не стри́мати, то долізе і до Самбора, а може іще далі. Мусимо стати за той Донбас. Там, на сході тоже українці є, шкода лишати, познищують всіх. Дивися, і рускоязичні в купі з нашими воюють. І не гірше стоять за Україну. Не всі оголтє́лиє.
Се́нько:
- Я би їх не шкодува́в. Ви́кормили, ви́брали на нашу, та і на свою голову, того злодія, а тепер винного шукають. Годі було його спе́катися. Хотів нам знову москаля привести панувати. То би вже був хрест на тій Україні. Ти бачиш, як воно звива́ється, як та га́дина, ніяк не хоче впустити. Той їх карлик, то Янек в квадраті. А хитре. Ду́рить весь світ, і пре. В моєї тещі дві старших сестри бу́ли - Ка́ся і Марися. Марисю в сорок другім погнали до німців на роботу, ще дитиною була, в якогось ба́вера там прислуговувала, а Касю, ні за цапову ду́шу, ще до війни ліс валити в Сибіру. Пропа́ла. Як ксьо́ндзові кача́та. Каза́ли, що втопилася, як сплавляли со́сни. І таких тисячі, всі дівки́ молоді́, краси́ві. А хлопців? Скільки воно наших загро́било? А Марися, з Німеччини дурна, верну́лася. В колгоспі до смерті ґарува́ла. А її хлоп, з Кальнико́ва, десятку дістав вже по во́йні. В сорок третім забрали го совети на фронт, воював з німаком, та́нком був покалічений, мав о́рдена. А як верну́в, то на Сибір погнали. Кажуть, що участковий Воробйов му поміг з тим Сибіром. Підбивав до Марисі, а вона була ла́дна, Кальниківець не витрамав і дав йому пару раз по писку. Написа́ло, що "посо́бнік бандьо́рів", ніхто на медалі не дивився. А німаки́ потім компенсацію Марисі давали, вже за України, що на них робила три роки. А мо́скаль що? Назвав нас фашистами, а на самих нема де клейма поставити. О то і є - фашисти. І знову те саме вертає, Сибір, Магадан.
Гриньо:
- Ти мені скажи, скільки тій людині треба? Пам'ятаєш позаторік, начальник таможні на Шегинях вмер. Я тобі ска́жу, яка то була хвороба. Мав мільйон, а хтів два. А тут ще донецькі все під себе підімяли, і жінка з боку то́чи, а може іше коханку мав. Бо вони все коло грошви крутяться. І всі - давай, давай, давай - надірвався і вмер.
Сенько:
- Я його знав. Пару раз нам помагав переїхати через браму, а ми йому плитку на оборі стелили за то. А жінка його, такий пупс, в лосінах вишивала. Я зупи хочу, а вона канапки, канапки. Раз нам скаржилася, що не знає кому все залишиться, як-би щось з ними сталося, яка аварія чи що.
Гриньо:
- В тих баб є дві проблеми - кому то все ли́шиться, якщо щось; і - пішов - лишив го́лу, бо́су.
Сенько:
- А коханку мав сильну - Лесю з Волі. Пристроїв її прапорщиком в прикордонний. Ти її може бачив - така рижа, ганяла тим "Мерсом" туда-сюда. Мала з ним нагуляного. А як він гикнув, то до нині не можуть поділити маєтки з тим пупсом і двома дітьми.
Гриньо:
- А що казати, як ти цар? Царювати, то тобі не коників з коля́стри ліпити. Там міліарди. Що би ти робив, як би став якимсь кня́зьом, чи царем? Трясся би вдень і вночи, як би то не злетіти з тої табуретки. Які там люди? Мільйони би пішли під ножик, як би треба було втриматися. Воно буде триматися, допоки в хлопа пара з вух не засвище. Ото тоді буде - революція. Москалі то не українці, будуть між собо́в різатися, поки половину не виріжуть. То в них така нату́ра. То таке в них в голові, така ва́вка. То все зі страху́ і захланства.
Сенько:
- Зво́лоч, ку́рде мо́лі, не здохне ніяк. Народи загробить, а від корита не відірвеш. Придумало собі якийсь «рускій мір» і лупить по всіх підряд. Каже: «брати́ слов’яни» і гра́дами, градами і по наших, і по своїх, по москалях. Такі хлопці гинуть. Ти бачив, як під Яворовом стрічали того Героя. Його несуть, а всі довкола на колінах. Вся дорога, два кілометри. Я ся не міг стримати. А скільки таких по Україні? Та московія то орда настояща. Та дай хло́пові робити спокійно, він і тебе озолотить. Ні, тілько красти, загарбати і на той світ забрати.
Гриньо:
- Хіба дасть корова молока, коли її гони́ти по тому пасовиську, не дати їй спокійно пастися?
Сенько:
- То-то і воно, що молока їм не треба, а показати рух. А молоко їм з Альпів завозять. Скоро їм вірветься, як рук на селі не стане, будуть тоді бри́ндзю би́ти. Але буде пізно, язиками тала́пати.
Гриньо:
- Симеон, ти мені скажи. Ти мудра людина. Я служив коло Москви. Вони її окружили зі всіх боків тими ко́лами, як воші барахо́лку. І що вони сторожують? Поля́ не засіяні. На роботу виходять хіба щоб випити, а як що склепають, то світу на сміх. Питаю го́лову колгоспу, якому ми помагали паркан рихтувати: шо такоє? А він каже, що коли посівна була, всі колхозники в запо́ї були. Поставили ми йому той забо́р, і до комо́рки, ко́ло правлє́нія. Бу́льба в мунду́рах - то в них національне блюдо, ну там цибулька, петрушка. Посилає він якусь кікімору за «рідки́м». Воно приносить дзба́нок з бражкою, каже, що горілка в них не встигає викиса́ти, не дають дожити навіть їй до перегону. А людям? І ти мені, Симеон, скажи що вони тими кільцями, тими атомними головками, прикривають? Брагу? Алкашів? Якій Америці , вибач, всралися ті первісні лю́ди? Годувати їх? Та світ пішов далеко, дороги, техніка, хочеш - роби́, хочеш - не роби, говори на якій тобі мові підходить, ніхто тобі в морду не дасть. А ти скажи щось на Донбасі, чи в Росії по нашому. Мінімум дістанеш по пи́ску. А в нас того што́кані, гать гати́, ніхто і слова не скаже.
Сенько:
- А царя? Чи як там його зараз?
Гриньо:
- То точно. Тільки царя. Бо там більше нема, що сторожувати. Все мудре давно по Європах і Америках. Один цар і подда́ниє. (пштикнув себе пальцем під бороду) Ти собі представ - не ста́ло царя. Все, капу́т Росії. Тут, по таможнику, дві баби не можуть війну скінчити, а там міліарди.
(Сенько відклав поклепану косу і взявся за другу)
Сенько:
- Ти подумай до чого вони там, ку́рча ля́ґа, вже дійшли. Навіть наші, ті шо виїхали. Бо́сого сестра, що в Норільску, каже - Америка хоче знищити Росію? І ше кричить, трубку кида́є. На шля́ка Америці Росія? В них є є́нчий підхід. Через бізнес, через доляра. А не нищити. Як би хотіли, то би в 90-х пукнули і знаку би не лишилося? Що їм міша́ло? Атомна бомба? Навіть би не встигли пискнути. Дивися, Польщу, Америка вже двадцять років, як захватила, як ті зомбі́рованиї кажуть. Знищила все, що маскалі і комуністи понабудовували – і ями, і колдобини, і техніку з глини, і колячий дріт, і колхози. А поляки жиють, по своєму, як їм підходить, по польску пс-пш-пс-пш. Чось американів там не видно, ні в сеймику, ні в бюрку, ні в поліцаях, де вони? Тепер хочуть Україну захватити. Я вже здаюся. В Києві, за́раз, після Майдану – при владі всі наші хлопці, а воно каже – хунта. Бо не хочуть лиза́ти царю́. А як би вже стали їм на дого́ду, обли́зували, або якісь зе́ки, то би була вже - народна влада, як був той Шапкотрус. Поставили би тих царьових, шарікових. Яка то підло́та, Гриц. Ну ні?
Гри́ньо:
- Я тобі казав тамто́го ро́ку, що той їх Єпископ не да́ром до Києва припер на річницю. Що тут щось не чисто, чекай біди. Не інакше, як за благословенством до лаврських мощів приїжджало, на початок війни. Я його слухав, поміж тих слів лукавих. Об’єднаємось, об’єднаємось. А помежи тих слів чути - а ні, то в крові втопитесь. Так і виходить. Треба їм Київ відвоювати, бо без нього московська церква - то капличка при царі́. А Крим? Там той Херсонес, звідки православ’я зайшло на Україну. То вже захватили. То вже мають кусок Єрусалиму. Не виходить в них надурити, то силою лізуть. Воно в нас рішило проповідувати. Сто років нищило церкву, а тепер зробилися місіонерами і лізуть і куди? До нас, на святі землі, де церква стояла і за татарів, і за поляків, і за маскалів. Корито вони хочуть розширити, а не духовність, і українця знищити, що стояв і буде стояти коло престо́ла. Мішає їм, до царства небесного доступи́ти. Ото і є вся їх релігія. Шкода, що і наші порозлазилися, той до греків, той до правих. Позбирай тепер.
Се́нько:
- Як щось раз розлізлося, то вже до купи годі злучити. Може колись ті біскупи навернуться до одного Христа, бо сам нарід не перейде.
Гр́иньо:
- Бо то стадо. А до стада має бути приставлений пастух, щоб в шкоду не залізло. Дивися, ве́рнуся до тої Росії. Що вона має свого? Прапор – з Голандії, герб – татарський, гімн – жидівський, а культура? Церква – візантійська, стрій – французький, а релігія? Князь колись приси́лував до релігії, але то нас, бо ми вже були – держава - країна і взяв той візантійський канон. А їх? Ті їх племена, що були коло Новгорода, коло Ільменя, з яких потім москаль зародився - то їх болгари, що жили на Волзі, навчили. Так тою болгарською і правлять до нині, і собі з неї зробили той їх язик, бо до того мали мішани́ну. В них тільки одне є руске - цар, і то напівтатарин, ага і іще деревяний, рубль. А воно каже – брати́, бо в нас дурні і дороги однакові. Мені та Росія до одного місця, най собі жиють, як хочуть, хоть в золоті, хоть в смороді, але не лізуть до нас.
Се́нько:
- Ти знаєш, мій старший, Місько, зараз під Новоазовськом воює. Я йому казав: давай хоть з сіном порядок зробимо, та й піде́ш. Не послухав, пішов добровольцем, бо каже – може бути пізно. Тепер з Васильком мучимось з тим сіном.
Гри́ньо:
- Най го Бог боронить, заступить. Я думаю, то добре, жи той шапкокрад таким бздуно́м був, не слухав того карлика, а втік. Як би воно було матьо́ре, то ми би мали Донбас тут під Тернопольом.
Се́нько:
- Чекай-чекай. То ще не кінець. Гнет дійде і до Ужгорода. По тій гідности хлопові ще треба справедливости. І до наших князьків прикладуть машингвера, бо то така сама біда, як ті путіноїди. То тоді буде п"єц кафльовий.
Гри́ньо:
- Коли будете завтра виходити?
Се́нько:
- Десь коло п’ятої.
Гриньо:
- Ну то я тоже пі́ду з вами, поможу. Всту́пиш по дорозі. Скільки там маєш?
Се́нько:
- Та десь з добрих 15 арів буде. Як візьмемся троє, то до дев’ятої втнемо.
(Се́нько взяв кіся́, припасував до нього ко́су, забив клина молотком і запхав в корито з водою. Разом з Гриньом пішли до хати повз Василька, який помпува́в коло.)
Се́нько:
- Василю! Де там мама хова́є?
Василько:
- Там, за креде́нсом, в кухні.
Сенько:
- Всьо знає, смекалистий. (до Василька) Ну то ти зірви́ зо два во́гірки і па́ру помідорів, і принеси до кухні. Але юж.
(Василько відклав помпу і пішов на город)
Гриньо:
- То вже буде ви́пуск?
Сенько:
- На другий рік.
(Се́нько і Гри́ньо зайшли до кухні. Се́нько витягнув з-за шафи напівповну пляшку і поставив на стіл.)
Се́нько:
- Твоя тоже ховає?
Гриньо:
- Така сама біда.
Се́нько:
- Думає, же я алкаш, а сама тоже губа не дура. Як коси́ти, то не алкаш. Знайди хоть одного такого дурного, щоби за пляшку пішов коси́ти. За́ра таких нема.
(Василько приніс поми́ті овочі і вийшов. Се́нько налив. Випили. Закусують.)
Гри́ньо:
- Ну твоя хоть не викрика́є, Ганя – до́бра ба́ба. Чуєш, Ю́зиків Ро́мко, той що на заробі́тках в Ро́сії, телефонував якось-то додому, розказував, що там всі женуть на Америку. Ніби то вона Крим загарбала і на Україну напала. І в трийцідев"ятім тоже Америка напала на нас, всіх в Сибір повивозила, кого ту не закатру́пила. То тепер, якщо по їхньому, тим їх, рускім войском, Америка керує, помагає «освобождати расіян»? Може і так, бо видно же нищать без розбору – і рускоязичних, і наших. Та вони вже всі наші. Якщо вам так Америка в ґардачці встала, то нападай на Америку, чого до нас лізеш?
Се́нько:
- А де він там?
Гриньо:
- Каже, ско́тніком, десь ко́ло Уралу. Розказував, що корови, чи літо, чи зима, стоя́ть під навісом, по вуха в болоті, а посе́ред копа́к з сіном, так вони до весни його гризуть. Телята родять прямо в сніг. Як одно з десятки виживає – то добре. А москаликів місцевих пастухами не беруть, бо кажуть, тоді і то не ви́жиє. А наші господа́рські, і п’ють менше.
(повторили)
Сенько:
- Я ще, на вечір, махну в Польщу, може яку сотку зди́баю. На підса́дку. Як би не та границя, то не було би за що хліба купити. Стільки пішло́ на Міська, чоботи, бронєжилєт, ґе́льма, мобільник, а ту іще Василя треба ну другий рік кудись запхати. Не буде вічно коло тої границі щиба́ти.
Гриньо:
- Не хочеш коло землі лишити?
Сенько:
- Даст ся чу́ти? Він ніде не пропаде.
Гриньо:
- А що зараз возять?
Сенько:
- По різному, але по нормі, сир іде, хімія, м'ясо. Самі вагонами ганяють, а хлопові лушпину підбирати.
Гриньо:
- Я тобі, Симео́не, скажу, що наші чуви́рли, алкашня́, не менше за того Янека винуваті. Я би їх в першу чергу за горбом порозстрілював. Де таке видно, щоби в галицькім селі п’ятдесять голосі́в віддали за того злодія, за того бандюгу. Він так хтів той общак тримати, аж трясся. Я тоді казав тій темній масі, тим те́льбухам: « Не маєте ніякого гонору. Якщо так любите гроші, то я вам дам свої, остатні, тільки проголосуйте за нормального, не беріть тих Юдових. Ви зараз взяли по 200 гривників, а завтра поженуть вас, як худобу на бойню. І ще добре як вас, охломонів, а то нормальних понищать. Як потім разом в одному селі будем жити?» І що не так вийшло? Хіба в їх дурну голову розум вставиш. Тепер, дивися, що робиться.
Сенько:
- Та, якби по двіста. За сто грам голосували. Вони би і твої взяли і тамті́. Не́ндзи, ку́рде бе́ля, настоя́щі. Ледве встане і вже лізе на точку. Сходяться, проблеми рішають, Обама най сховається. А на підсобку нема кого взяти, все слабе.
Гриньо:
- Коли то були вибори, в десятім, чи якім? Бо я зовсім з тою бабою память стратив. Зима то була, снігу намело, годі було до того клубу добратися. Я вже волеізявився, стою з хлопами коло клубу. Іде Магися Кондрова. Ну як іде, лізе, паличка, з самого кінця села. Правнук помагає попід руку. Бабі на носі сотка, та чекай ту урну вдома, або тих з Грінпіса, чи як їх там - з Гінеса. Ні лізе, певно боїться, щоб не надурили. Помагаю їй переступити без поріг і так злегка питаю, за кого будете голосувати? А вона мені, слухай, що каже: " Той Ющенко, якийсь мягкий, слабенький, тота́ хитра злодійка, хотіла би м якогось твердішого, може того Якуновича". Я як те почув, щось в мене перевернулося. Розвертаю її в зад. Вона в крик. Ледве втихомирили. Сто років, а їй твердішого в голову встрілило.
Сенько:
- Я памятаю, як її донька на тебе скаржилася. Що мама би чекала урну додому, але довго не було, думала через сніг до хутора не дійдуть, або забули за неї. Не могли її стримати. А може і не хтіли. Вона старушенція, в голові давно маразм, курча ляга, а то молоде нічо не думає.
Гриньо:
- Хіба їм розум вставиш? Хочуть держави, а в голові полова. Як нема оливи в голові, то в мене спитай, або ще в якогось мудрого. Ледве того злодія вигнали, тепер вибрали Петра, слава Богу. Ще нічого хлоп не зробив, а воно вже кричить – то жид. Ти з ним до бані ходиш? Та хоть би і так, то що. Дайте ся на стри́мання. Скажи дякую, що то наш жид, а не якийсь москальський, чи польський. А кого вони хочуть? Такого самого, як вони – забулди́гу, щоби весь світ сміявся і ноги до тої України витирав. Побачиш, що мо́скаль тими недовченими ще не раз скористає. Їм таких лопухі́в треба, трохи пушками настрашити, трохи по 200 гривень, і Україна знову їх. Хрен дам́о. (гримає кулаком по столі). Образилися, що ми їх маскалями називаємо. А як не називати, як вони все з нами воювали, і далі воюють. Не дадуть спокою. Ми на Росію не нападаєм, хоть можем. За Кубань і далі. Хто з нею воює? Всі бояться, одна Україна без страху. Во жиди́ не ображаються на поляків, що їх жидами називають. Мені все одно чи мене хохло́м, чи банде́ром обзивають. Бо ми такий на́рід, всякий, але зла нікому не хочемо. Тільки не лізь мені ту рулювати по своєму. Хто з нами не воював, тих ми не обзиваємо, і нас ті не обзивають. Ну як румуна обзивають, чи чеха, чи якого болгарина? Скажи?
Се́нько:
- Та ніяк, бо по людськи старається жити зі сусідом. Візьми мою, Ганку. Носить тому ксьондзові, думає, що він вась-вась з Богом, і мо́му Міськові то щось поможе на фронті. Я їй кажу: ти ліпше якого пля́цка з тих яєць спечи, Василькові, подай на службу, і не гони́ так до не́го. Та де.
Гриньо:
- Нехай ходить. То мама. Ще в яку хворобу впаде. А так трохи туда, трохи сюда.
Сенько:
- Позвожу сіно і сам піду добровольцем, то буде поміч, а не ті яйця ксьондзові і воздиха́ння. Правда, нема що казати, троха парафіяни помогли, ксьондз ви́голосив, що так і так, то спільна справа. На тому народі все і тримається. Знову "Робоче-крестьянська армія".
Гри́ньо:
- А на господарці кого лишиш?
Се́нько:
- Та Василько вже потягне, з Ганкою, ще поки бабка на ногах.
(Се́нько вицідив з пляшки остатки, перехилили, встаючи..)
Се́нько:
- Слухай, Іванович. Твій Павло, ще робіть в тій канто́рі в місті? Спитайся його, чи не міг би де там бичка́ пристро́їти, в яку столову. Бо ску́пщики дають пів ціни від тої, що він вартує. Гарний бичок, по́за ко́риц, битої буде.
Гри́ньо:
- Добре, спитаю, як би забув то нагане́ш. Не забудь вступити завтра зрана, по доро́зі. Моя (коса) наклепана. Але візьми запа́ску, на всякий пожарний. Будь здоров.
(виходячи на подвіря)
Гри́ньо:
- Ага, Симеон, чуть не забув. Позич мені ізолєнти, як маєш, треба проводку підмотати.
(Се́нько вийняв з торби, яка висіла коло кладовки, моток ізоленти і дав Гри́ньові, порозходились).
(Гри́ньо, прямуючи додому, зайшов у придорожнє кафе. Біля молодої продавчині, не зовсім твердо, стояв 2-й соцелемент і до чогось їй підмовляв).
Гриньо: (до продавчині)
- Любцю, не піддавайся. Чекай принца.
2-соцелемент:(до продавчині)
- Та запиши на мене, я завтра точно віддам. В мене брат воює.
Гриньо:
- Не муч дівки. Вона ще не вміє відмовляти. Позаписує на таких як ти, получить недостачу і статтю.
2-соцелемент:
- Най вчиться.
Гриньо:
- Позвони ліпше Миколовому кумові, професору, тому що викладає в політехнічному, в нього нині уродини.
2-соцелемент:
- А ти звідки знаєш?
Гриньо:
- Микола на днях казав. Я номер маю. (дістає листочок з записаним номером) То якийсь твій колєга був, колись? Ні?
2-соцелемент:
- Та ти що? Та йди-йди? Та ми колись з Ю́рком так разом зажигали, до армії. Я вже його не ви́дів зо три роки. (до продавчині)Дай мобільник. ( бере мобільний телефон) О, то якийсь блатний, кавалєр подарував? Набери, бо я з такого не знаю.
(дає Любі папірець. Люба набирає і передає телефон соцелементу)
2-соцелемент:
- Юрій Іванович!!! Щастя, здоров"я, ку́пу доля́рів. Впізнав?.... То Мі́хал....Коли́ будеш в селі?....Хотілося би за здоров"я з такого при́воду випити........Не біда, Юрій Іванович, не будеш сам то передаш через Миколу.....продавщиця зараз на те́бе запише ....нас троє. Ну всьо, Ю́рку, будь здоровий, даю трубку барменові.
(передає трубку продавчині. Та, дослухавши, видала 2-му соцелементу пляшку "Слави". Половина пляшки була тут-же розлита в стакани і спільно з Гриньом випита, а решта, зі словами "треба щось лиши́ти на завтра", і не чекаючи на заперечення Гриня, схована соцелементом у внутрішню кишеню марина́рки).
Гриньо: (до продавчині)
- Любцю, запиши на Юрія Івановича іще пачку "При́ми", срібної. І вважа́й, чекай на принца.
(отримавши цигарки, Гриньо вихитуючись, вийшов з магазинчику, по дорозі заспівав)
Гри́ньо:
- …сонце випалило степ,
Ні води краплини,
В тім степу козак іде
В латаній свитині.
Чи побачу я іще
Рідну Україну,
Чи в степу ось тут впаду
По дорозі згину…
(перевірив в кишені ізолєнту, підійшов до свого подвіря, відкрив хвіртку.
Гри́ньо:
- І ось Еней добрався в пекло.
(Біля хати, у квітнику, схиливши до землі свою фігуру, порпалася Стефка, почула Гриця, випросталася, спершись на мотику, змінилася.)
Гриньо (в сторону Стефки):
- Слава Україні, смерть дурака́м, і дурам.
(проходячи коло Стефки)
Гри́ньо:
- Ти коли обсікаєш, то хотя би розвертайся своєю мудрою дупою на Росію, а не на сусіда. Що він тобі такого зробив?
Стефка:
- Наже́рлося, сво́лоч.
(Гриньо, вийняв з кишені ізоленту, покрутив перед її носом)
Гри́ньо:
- Сама дроти́ перемота́єш, чи ро́зуму замало?
(діставши мотикою по спині і вислухавши услід антиалкогольні та інші підсумкові вирази, Гриньо зайшов в комору, виліз на стілець, підкрутив в абажурі лампочку, підійшов до вимикача)
Гри́ньо:
- Світися, світися новий Єрусалиме.
(ввімкнув, лампа засвітилася, вимкнув, пішов на кухню і приліг на старий диван, пробурмотів "не забудь завтра ко́шення, ко́́сі́ння, косі.., кос..., захропів)
(Стефка відклала мотику, безперервно нарікаючи на свою долю, підійшла до брами, стала виглядати з пасовиська корову. Повз неї пройшов п"яний в дим 3-й соцелемент.)
Стефка: (собі під ніс)
- Коли ви вже понапива́єтесь? Лі́зе ко́ло людини, як поте́мра, світа божого не бачить.
3-й соцелемент: (оглядається)
- Бе-бе-бе-бе-бе. Ще ти мені будеш втира́ти, що я маю робити? Ти свого Гри́ца дресиру́й, а не мене. Може я з горя п"ю.
Стефка:
- В тебе горе? То в твоєї Ната́лі горе, обіпра́ти, обходжувати такого алкаша.
3-й соцелемент:
- А те, що в мо́го свояка за́били сина, то по твоєму не горе?
Стефка:
- Якого ще свояка?
3-й соцелемент:
- Якого, якого? Се́нькового Мі́ська. Мо́скаль застрі́лив, на фронті, два дні тому.
Стефка:
- Що ти, піячино, несе́ш? Я вчора Ганю бачила....
3-й соцелемент:
- Га́ню, Га́ню...Нині пополу́дню дзвонив Данилко з Годи́нь до свої́х. Вони там разом з Мі́ськом бу́ли. А Се́нько з Га́ньов напевно ще ніц не знають. Во так. Горе. А ти бу-бу-бу, бу-бу-бу. (пішов)
Стефка:
(змінилася. Повз Стефку, в браму пройшла її корова, а за нею телятко. Вперше за своє восьмирічне життя корова не почула від господині жодного слова)
Кінець п"єси.
ID:
562098
Рубрика: Проза
дата надходження: 24.02.2015 12:30:16
© дата внесення змiн: 13.07.2015 11:07:55
автор: Андрій Чернівець
Вкажіть причину вашої скарги
|
