Вечір,тиша і тільки біль стискає,
Від мук людей на полі бою,
Ці сльози, які стікають,
Це кров яка була пролита.
Там матері, батьки і діти,
Це є житя, яке за мить убите,
За що їх вбили?
Рідні всіх питають,
І на коліна до ниих склонившись,
Лице від крові відтирають,
А у самих лице сухе,
Всі сльзи повсихали,
Тому що рідних Богові віддали,
Жінки без чоловіків,
А діти без батьків.
І так по кругу,ніби заметіль,
Життя з корінням виривавши,
Український народ з землі стиравши,
Та ні ми не здаємя!
Ми до останього прорвемся,
Своє коріння повпускаєм,
До глиб землі,
Ми крепкі духо,
Нас нездолати,
Ми є свобода,Ми козаки,
Ми є любов,Ми є життя,
Хай знають всі ми не здоланні,
Бо дух свободи в наших серцях...
Будь-які переміни даються нелегко, так і в Україні - просто жадібні сосіди скористались слабкістю українського народу і рішили шматок відібрати. Хочеться вірити, що в України вистачить сили і стійкості протистояти усім ворогам і внутрішнім і зовнішнім
