Я забула свій голос
Я забула як він звучить
Ніби німувала роками у беззвучній безвісті
Я сама собі найвідданіший тиран
Впивалась сонячним промінням, але не пропускала його надто
Вглиб
Проростаю корінням, у землю вростаю
Віддана, сонцелюбна
Ростила себе роками, щоби нарешті підняти голову
Гідно нести тягар – Людина
З народження так позначено
Яку ти даєш мені силу?
І що є в твоєму погляді?
Любов твоя вічна, безмірна
Ми всі під твоїм крилом
Моє німування врешті-решт набирає ознак голосу і я смакую кожен звук його
Надлегке перо
І з плином часу пізнаються речі, які були сховані за темним сукном
Нащо леліяти уламки дзеркальні, що більше не приховують твого єства?
Усе зрозуміло, помилки відмічено
У грі із Всевишнім за шаховою дошкою хтось програв. Давно
09(12)2014
