Де сивий Дніпр несе блакитні води
І ясне сонце сходить на світанку,-
Там полум'ям зійде зоря вечірня
Над морем Чорним і засне до ранку.
Там нічка тиха розсипає зорі,-
В бездоннім небі янголи літають,
І Шлях Чумацький до самого моря
Дніпровій хвилі синій простеляють.
Там, де Любов, де Віра і Надія,
Де образ Божий дивиться на тебе,-
Там Дух Святий під куполом Софії
І душ єднання у життєвих требах.
Там вирував Майдан за всю родину,
За землю,що засіяна добром,
За віру праведну, за Матір-Україну
І сонце, яке сходить над Дніпром!
Важким набатом забриніли дзвони,
Злились серця в мільйоннім "Ще не вмерла...",
І били матері важкі поклони,
А знахабніла погань руки терла.
Заради здобуття святої волі
Єднались душі і серця братались...
І...зарясніло, наче маки в полі,
Як сила правди з "беркутом" змагалась!
Їх били, їх стріляли і палили,
Десь, у лісах, нещадно катували...
Крізь біль і муки виростали крила
І над Майданом янголи злітали.
Та в підлім вереску негоду розхитало,
В тривозі чаєчка над морем закричала-
Зеленим гадом нелюдь заповзала
І яд гадючий степом випускала...
Нові чінгізи на моїй землі-
Нащадки тих, хто сіяв біль і чвари,
Загарбники, убивці, палії,
Безбожників зомбована отара!
Йдуть цілувальники чобіт Батия
Нести потворну суть у нелюдських потребах
На землю Первозванного Андрія,
Де Ярославна плакала до неба!
Де українцям землю не давали,-
Там зарості труйкого дурману,
Нещадні колоради виповзали,
Труїли душі поміж бур'яну.
Людей купують, наче ту скотину,
Бо ж мідний гріш- спокуса непроста...
Чиїм прокляттям зраджуєш Вкраїну?
І губиш душу, продаєш Христа?
- По чім Христос?,-у себе не питаєш,
Та з цим Ім'ям вбиваєш і крадеш!
За срібний гріш на гріх благословляєш,
ти впевнений, що з правдою ідеш?
Коли ж під митрою прорізуються роги,
В душі-пиха і до мерзоти лиск,
Тоді горітимуть усі пороги
І морок смерті правитиме скрізь.
Не думайте, що зводите крамолу,
Встеляючи собі кістками шлях!
Йдучи кривавою дорогою розколу,
Вселяєте в людей тваринний жах!
За сина, брата, батька, доньку й матір
Тривога й щем у душах нароста.
І без війни у нас біди багато,
Вона іде, ні в кого не пита!
Далека і близька лиха година
І час тривожних небезпек-завій...
Червоно-чорні стяги й жовто-сині
Ведуть синочків у нерівний бій!
Всім серцем плаче Мати-Україна
За діти, що пішли у східну січ.
Вдягла терново-чорную хустину
І молить Господа щодня і цілу ніч!
Осяяні промінчиком надії,
Горять за волю вірнії серця
З любов'ю щирою до Мами-України
І з вірою безмежною в Творця!
Бо ж волі до життя сталева нитка
Загартувалась у боях не раз!
О, Святий Боже! Святий і Кріпкий!
Святий Безсмертний! Помилуй нас!!!
ID:
560170
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 16.02.2015 16:22:26
© дата внесення змiн: 16.02.2015 16:22:26
автор: СУЛ
Вкажіть причину вашої скарги
|
