Навмання, навпростець під дощем,
Що полоще нам коси та очі ,
Виринаючи з сутінок ночі,
По алеях діброви бредем.
В золотисто – бузковий, дзвінкий,
В дощ, що душу розкриллям лоскоче,
Що краплинами камінь розмочить,
Ми пірнаємо в запах п*янкий.
Розкошує безмежність краси –
Все у квітах палає довкола…
На узбіччях виводили соло
Барвінкових струмків голоси.
Струсим срібло з розкішних ялин…
Хвилі щастя завжди пахнуть трунком:
Дощ не змиє палкі поцілунки
З вуст , яких не торкався полин.
Край стежини мільйони гірлянд :
А давай під оркестр стоголосся
Затанцюємо вальс обох босі
По квітках різнобарвних троянд!
Злетимо , наче двійко синиць,
Полишивши між краплями жаль свій,
Над багряними хвилями сальвій
До акацій пахучих дзвіниць.
Навпростець , навмання під дощем,
Замикаючи руки , мов клином,
Легкокрилим ключем журавлинним
По алеях діброви бредем…
