Солодкі мрії п’янять розум,
мов настояний на барвистому різнотрав’ї духмяний вермут.
А душа - у стані невагомості кохання, неначе між двох світів…
ранкова млість ще не повністю звільнила допоки сонне тіло,
і тому відчуття, як струм, оголеними дротами нервів,
підіймають до рівня блаженства…
а кожен дотик – до мурашок по шкірі…
а кожен погляд у вічі – як у безодню…
і судома насолоди, що вкрила груди, не дає дихати…
і несила навіть вхопити ковток повітря…
і час зупинився… і світ завмер…
Лише серце – крихітна грудочка в утробі душі, тріпоче пташкою,
засвідчуючи про наявність життя...
І звичайні типові звуки, що складаються в слова, вже є недоречними,
бо такої миті стає важливим тільки дотик.
І ледь чутно я торкнуся своїм серцем до твоєї душі…
аби за одну мить розчинитися у тобі,
аби наповнитися насолодою чистого джерельного кохання,
про яке відомо тільки янголам, бо долі поєднуються лише на небесах…
розчинитися у тобі, аби ти став невід’ємною частиною мене…
розчинитися у тобі, аби злитися двом душам у одне тіло назавжди, до віку, до скону…
І тоді, я покладу себе у колиску твоїх долонь…
а ти заколихаєш мене своїми поцілунками…
і вбережеш від жорстокої повсякденності…
і тепло твоїх долонь зігріє…
і у ніжності я знайду спокій...
і у силі я стану захищеною...
і для всього божевільного світу я буду невразливою...
Клапті лапатого білого чистого снігу,
що падають просто з неба,
лягають на наші простоволосі голови покровом Божого благословення…
і янголи схилили голови в пошані нашого кохання…
