Звичайна…, я звичайна людина…,
У житті до вподоби мені «середина»…,
Полюбляю я міру у будь-якій справі…,
Таки, слабкість я маю до солодкої страви…,
Зорі ранішні мене чаруватимуть…,
Склянку кави собі наливатиму,
А до неї ж солоденьке смакує,
Ось, і радість в житті вже вирує…,
Кава духмяна мені сон розжене,
На кожному кроці обов'язок вже «стереже»,
Повсякдення закрутить у вихор турботи,
Кінця-краю немає усілякій роботі…,
Цвірчать веселенько на світанку птахи,
Йдуть до школи дорослі і малі дітлахи,
Соні, соні йдуть науки долати…,
Як все швидко мине знає батько та мати,
Ось…, сонце за обрій, гомін стихає,
Відпочинок та тиша мене надихає,
Влаштуй мир на Землі – я Всесвіт благаю…,
Мудрості, розуму – всім Державам бажаю!
***
Богу дякую я за радість буття,
День минув – нема вороття…
28.10.2014р.
Уютное такое стихотворение с вкусным запахом кофе Кто из нас не любит помедитировать над чашечкой, собраться с мыслями, плохие - отбросить, чтоб не горчили...
Ніколь Авілчаду відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Люба, Фотінія, ваш відгук для мене дуже важливий, ви фахівець своєї справи, так писати як ви не кожен вміє, отже, дякую за теплі слова, на все добре