Думаєш, так живуть?
ти зрозумієш, що то значить «жити»,
коли уперше підведешся з ліжка
воістину самотній не тому,
що від тебе вчора пішла жінка
(чорт з нею),
а тому, що тебе розбудили телефонним дзвінком
і сказали, що сьогодні померла мати.
Ти зрозумієш, як побачиш сцену,
коли якийсь старий поет
на якомусь збіговиськові поетів
де все така попса і бренди
де купа цінних і не дуже книг
сидить і гукає
«купіть мою книгу…
ну купіть хтось мою книгу..»
невпевнено простягає її людям,
і ти береш ту книгу
і вчитуєшся в рядки
і розумієш що там більше сенсу ніж в усіх бібліях і коранах світу
бо ті рядки болять
і ти купуєш ту книгу
і соромишся дивитися йому в очі
і тікаєш хутчій між яскравих стелажів
бо насправді рядки ті кволі і недосконалі
бо такий недосконалий світ
«бийся головою об лід…»
Ти зрозумієш, коли тебе обдурять в аптеці
де ти купував ліки від смерті
бо тобі сказав лікар що є ліки від смерті
тобі сказав гугл що є ліки від смерті
тобі сказав аптекар що є ліки від смерті
потім ти зрозумієш що це ліки від дурості
але до біса вже ті ліки:
пізно.
І коли твій ліпший друг з фронту
скаже одного разу так спокійно
трохи сумно й приречено, правда,
наче так і треба
«за вас тут воюєш, а ви не вмієте жити»,
то хочеться сказати, що я навчуся,
ось дивися, вже майже виходить,
так хочеться сказати,
а його вже немає:
загинув.
І коли якась самотня бабця в переході
стоятиме з простягнутою рукою
рукою, що триматиме герань
нехай не вірші, не книгу, а герань,
як останню надію, бо більше не має нічого,
і коли ти зрозумієш,
що тобі конче необхідна ця герань,
що нам всім життєво необхідна ця герань,
то означатиме, що ти починаєш жити.
