Завжди спокійна , врівноважена, сором’язлива . Вона була авторитетом для багатьох. Її кохав кожен. Кожен бачив у ній ідеал. Але часи змінюються. Роки йдуть: на обличчі з’являються нові риси, нові зморшки. З’являються нові погляди на життя, на певні речі. Із часом та, що була колись занадто правильною перетворюється на зовсім протилежну істоту.
Чому ? Чому ми змінюємося? Чому стаємо такими, якими ніколи не хотіли бути ?
Життя, люди, сльози, переживання.. Все це змінює нас. Змінює, особливо люди.
Спочатку один, потім інший.
Ти намагаєшся бути сильною, намагаєшся не здаватися, не впасти, але, натомість, ти летиш вниз. Донизу.
Біль в тобі, завжди. Ти намагаєшся його загасити, але не можеш. Це вище твоїх сил. Це вище тебе.
Єдине, що залишається – це дозами алкоголю і тютюну вбивати себе, стирати свою пам'ять. Не хочеш пам’ятати. Не потрібно тобі цього. Для чого пам’ятати , якщо болить?
Краще витерти, забути, напитися, але не пам’ятати. Краще вбивати себе фізично, вбивати життєві органи, ніж морально не могти нічого. Краще.
Знаючи, що зіпсувала, змінила людині життя назавжди ; знаючи, що завдяки тобі в цьому світі нема нічого хорошого і прекрасного; знаючи, що ти все руйнуєш і псуєш – жити просто не можеш, не хочеш..
Хочеться , часто хочеться, особливо тепер – піти назавжди. Без слів. Без сліз. Без пробачення. Просто піти і ніколи більше не повертатися. Піти, щоб не бачити і не псувати, не чути і не руйнувати. Стерти себе, ніби ніколи і не існувала.
Бувають моменти, коли задаєш собі питання:
« Для чого я в цьому світі? Яка користь з мого життя, з мого існування? Для чого я живу?»
Але твердої та впевненої відповіді так і не отримаєш.
Живеш аби жилось. Ходиш аби ходилось. Ні мети, ні цілі, ні простого бажання жити.
Тоді, для чого ти тут? Віддай життя тому, хто дійсно щось зуміє тут, хто дійсно хоче жити.
Просто не вистачає сил покинути це, не вистачає сил піти. Боляче навіть про це думати. Розуміючи, що залишаєш тут своїх рідних, людей важливих, з якими ніколи більше не обміняєшся словами любові та ласки. Ніколи..
Хіба, зустрінешся з ними там, нагорі, але це ще не скоро трапиться.
От так і живеш, існуєш, чекаєш смерті.
Із дня в день, із місяця в місяць..
Чекаєш. Гадаю, дочекаєшся. Прийде твій час, але допоки – натвориш багато дурниць, принесеш багато болі і нещасть.
ID:
527315
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 02.10.2014 11:06:29
© дата внесення змiн: 02.10.2014 11:06:29
автор: taniyaa
Вкажіть причину вашої скарги
|