Це час великих справ і змілілих душ,
Де кожен за себе сам і в собі один,
Де видно наскрі́зь у бруді німих калюж
Звірячу байдужість людей і тепло тварин.
Це час розширених фраз і звужених дій,
Товсти́х гаманців і надто худих дівчат.
Гіркі перемоги і млосно-солодкий біль,
Тож часто герої живуть лише перший акт.
Ми знаємо як виживати – не вміємо жити,
Говоримо надто багато, кохаємо мало.
Щирість, привітність у по́смішці – лиш реквізити,
Терпіння мов листя під подихом вітру опало.
Ми можемо зір доторкнутись, та рідко – долоні,
Мораль розбиваєм немов порцеляновий посуд,
Лягаємо спати в півно́чі – зринаємо сонні,
Високоосві́чені, тільки затьмарений розсуд.
Величні будинки і згаслі сімейні ватри,
Швидкі надприбутки і щастя розвіяний пух.
Життя – це не видихи й вдихи, не звершення й втрати,
А кількість моментів, коли віднімає дух.
