На сході України йде війна!
Й не рік, не два, а три вже майже.
Та дивна якась вона:
Все про дружбу і любов нам кажуть.
Про братні обійми міцні,
Про те, що одна в нас дорога,
Що не допустять нас, ні
До того ЄВРОпорога!
Лиш тільки під моє крило!
Сидіть, мовчіть, не рипайтесь нікуди!
Бо скажемо, що вас і не було,
Ви же хахли, то ваабще й не люди!
***
Троє музик в камуфляжі співали:
На вулиці нашій у них свій майдан,
Такі ще підтягнуті, гожі та браві,
О, як вони співали про Афган!
Про бій запеклий на гірській дорозі,
Де камінь кожен наче оживав,
Стрічав вогнем, косив навколо друзів,
Лилась їх кров на землю ту чужу – Афган.
О, як вони співали про те, що знали,
Про те, що кожен бачив, пережив,
«Чому», «За що?» тоді ще не питали,
Обов’язок та й все! Бо так хотів режим!
Люди підходили і зупинялись,
Слухали мовчки – аж сльози в очах!
Бабуся одна: «Хлопці, ви в АТО воювали?
Там теж такий жах».
«Нет!», – аж скрикнув головний співак,
І раптом буцонув ногою скриньку,
Ну, ту, що ставлять для «подяк».
Затихла й музика через якусь хвилинку…
***
Загін за загоном знову руша
На схід, де міста вже в руїнах,
Бо не спить, бо волає душа
У тих, хто любить Вкраїну.
І що б там не казав лукавий брат,
Імперською жагою захмелілий,
Їх не зупинять вже ні танки, а ні «град»,
Бо земля у них одна – прадавня, рідна
І єдина!
Ще будуть складати пісні про Донбас
(добром не згадавши братана),
Приносячи шану загиблим в цей час,
А з ними є й ті, що «з Афгана».
03.03.17
ID:
721948
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 06.03.2017 16:01:00
© дата внесення змiн: 06.03.2017 16:01:00
автор: Людмила Пурик (Крисань)
Вкажіть причину вашої скарги
|