Пам’ятаєш, як вчора почався дощ.
Спочатку сухо, немов у хворого в горлі,
Задерли краплі об скло,
Об асфальт…
Не так важливо що було потім,
А важливіше з ким.
Тіні сплітались,
Звивався на гіллі порожній пакет,
Шурхотіли лусочки непотребу під ногами…
Так починалася гра,
Вистава.
Пальці гілок рахували до ста.
Кидаючи зелені пласкі словеса -
Чубилися дерева.
Вицвілий пес помічав кордони,
Знехтував учорашнім сухим пиріжком -
В нього ще стільки роботи,
Парканів,
Під’їздних дверей,
Ліхтарів…
Кожен ховався.
Додому, під дах.
Заносив шкарпетки й труси знадвору,
Заходив, щоб мовчки дивитись кіно,
Пити чай і просто, читаючи титри,
Втрачати цікавість.
Хто пам’ятає свій перший…
сон, поцілунок, подих…
собачу морду?
Ти пам’ятаєш, ще ті дощі,
Коли достатньо було бігти.
Або просто йти ,
Ховаючись під кленові бруньки…
Ти пам’ятаєш, коли руки пітніли,
А треба дістати ключі,
А кишені були вогкі і вузькі…
І не слухались ноги,
Все йшли за тобою і йшли,
Наступаючи на власні тіні,
На перші круглі краплі,
На тріщини на асфальті, на дощові ручаї…
Тоді доволі було сміху…
Ех, часи..
…Падають гарячі краплі
На глевкий , поміркований люд
І пес піднімає лапу…
Забудь.
Руки долонями вгору!
Танцюй,
Забруднися,
І хапайся за краплі,
Виповзи із шкаралупки,
Руками і серцем за свіжість хапайся, рухайся,
Рухайся!
Витоптуй зрадливу цвіль.
Душу зі склепу виборсуй,
Танцюй!
Дивись простіше на все!
Кодовані під’їдні двері,
Яскраві ліхтарі…
Ніяких думок і одежі…
І перші краплі - ключі у твоїй кишені,
Та ті самі вологі пальці
Так само гальмують рух.
У коридорі зашпорталися мої босоніжки і капці…
Вологі старі завіси чітко ще пам’ятають,
Навіщо й про що ці танці…
Пам’ятаєш, як вчора почався дощ?
… Я посміхаюсь…
06.08.2014р.