Живими краплями роси,
Стікають чисті сльози жінки.
Душевні серця голоси
Злітають в небо, як пір`їнки.
Тремтить від болю, як дитя.
І загорнувшись в теплу ковдру,
Гортає сторінки життя,
Шепоче вже молитву вкотре.
У грудях жме - душа болить,
А у вухах дзвенять образи.
Світає...А вона не спить,
Бо розділила біль на фрази.
Розклала на було і є.
Аж страшно, що жила обманом.
Все, що вважала за своє
Свідомість визнала дурманом.
Бодай же скласти іспит долі,
І не спинятися - іти.
Чи швидко, чи хоча б по волі
Ти тільки, Господи, світи!
Щоб не зійшла, не заблукала.
І душу жінки бережи.
Бо недарма сльозинка впала,
Бо не дарма ж усе, скажи?
Чудовий вірш ... 
