Ліниво день задмухував ще в'ялі ліхтарі...
День снував кордони, день стрибав по сходах.
Йому було ледь більше семи годин відроду -
будив він люд поснулий та вів в нові бої.
Дорослішав хвилинами під гул спекотних хвиль -
хтось вени перерізав вогня́ному дракону.
Ввігнавши в вир вогню й когорту з Пантеону,
день уже не тішив співанками про штиль.
Спітнілі вікна кликали на поміч дух вітрів,
розплавлювались келихи під вибухом каністри.
Спаливши кроки Шу, залишені на вістрю,
Ра дражнив крижа́ними нектарами богів.
Жадібно ковтали зустрічні те́рпку слину,
щосил зливались з тінями зелених експонатів.
Й під тиском перевтоми, ледь тьмяний та строкатий,
день тікав за обрій, марнуючи години.
Змінивши світле тло, жрець знищував сувої -
враз скроні дня покрилися разючими зірками.
Полишивши простори, осипавши дарами,
приспав день люд покірний вже перед новим боєм.
