Колись в дитинстві, пам’ятаю,
Любила я ходити в цирк,
Де кров у жилах застигає,
Як роздається левів рик.
Де роблять трюки акробати,
Де клоуни смішать дітей,
Де від арени відірвати
Не можеш ти своїх очей.
Але дитинство проминуло,
І в цирк не ходжу я з тих пір…
Аж раптом телевізор увімкнула,
А там в новинах цирк – прямий ефір!
Там клоуни у ділових костюмах
У груди за народ себе товчуть,
А поміж ділом величезні суми
В швейцарські банки на рахунок свій кладуть.
Щодня клянуться Україні у любові
І брудом опонентів поливають,
Хоч половина клятв цих – на російській мові
Й виконувати їх ніхто не має.
А деколи влаштовують бої без правил…
Мабуть, занудились усі там без роботи.
Та ця пародія лиш сміх крізь сльози викликає,
Коли подивишся на всіх цих “патріотів”.
Крім клоунів, є пуделі ще там,
Які виконують слухняно всі накази,
Та тільки служать вони нашим ворогам,
А українцями зовуться для показу.
Є фокусники також в цьому цирку,
Що гарно вміють вводити в оману:
Немовбито латають у бюджеті дірки,
Та тільки важче стало жити громадянам.
Та циркачам нема до цього діла:
Вони продовжують виставу на арені,
Бо ж поки є у них якась ще сила,
То треба нагребти собі «зелених»…
Тепер мені аж страшно, як згадаю:
Колись у цирк любила я ходити.
Але у цьому цирку на виставах
Чомусь уже не смішно малим дітям.
Дорослі люди теж чомусь не раді,
Чомусь лишень сміються ті актори,
Які самі тепер живуть у “шоколаді”,
Приносячи народу тільки горе.
То, може, варто цирк оцей закрити
Й дорослими нарешті стати?
Може, тоді дадуть нам вільно жити
Й державу нашу власну будувати?
Так, не веселий у нас цирк , а зараз ще й російський гастролює 
