Я поверталася додому. Мої думки перепліталися зі словами та нотами улубленої пісні, а дорогу супроводжувало насуплене небо. Ніколи не думала, що навіть тоді, коли я почуваюся зовсім самотньою і настрій бажає кращого, я не одна.
Він читає мої думки, зберігає мої секрети і, як ніхто, розуміє мої найбезглуздіші вигадки. Я люблю з ним бути наодинці, довго розмовляти, навіть ні про що, щиро сміятися, тому що впевнена: він не розкаже нікому. Люблю, коли він трепетно торкається мого чола, щік, а потім ніжно-ніжно цілує носик, тоді я відчуваю себе його маленькою частинкою і знаю, що потрібна йому.
Дощ...краплинка за краплинкою, думка за думкою - час проходить.
Ім'я в нього, можливо, трошки сіре, буденне та нецікаве, але я люблю його таким, який він є. Навіть тоді, коли в мене настрій піднесений, він його не зіпсує, лише додасть відерко позитиву та спокою, а я тихенько назву його дощиком:)
