Як ти можеш мене кохати?
Запитала батька мати.
Не слухняна й вередлива,
Налітаю наче злива.
Твої дії критикую,
Те що робиш, я руйную
Приберу, ти не знайдеш,
На роботу рано йдеш.
Повертаєшся, вже темно,
І все це дарма, даремно.
Не ціную того я,
Хоч давно у нас сім’я.
Батько хмикнув, посміхнувся,
До матусі потягнувся.
Обійняв та приголубив,
Ніжно їй проговорив:
«Я не можу, та кохаю,
І ціную, й поважаю.
Те що гримаєш, буває,
Після шторму, сонце сяє.»
