С. Есенин. "Шел Господь пытать людей в любови…" (Переклад на українську мову)
Йшов Господь у пошуках любові,
Вийшов на галявину, спітнілий.
Там старенький на пеньку в діброві
Шамкав яснами пампушку зачерствілу.
Дід побачив жебрака-небогу
Із ціпком залізним на стежині.
І подумав: "Ач, який убогий,-
Аж хитається. Не їв, напевно, нині".
Підійшов Господь, приховуючи муку:
У людей вже серця не розбудиш...
І сказав старий, простягуючи руку:
"На, поїж... Міцнішим трохи будеш".
Текст оригіналу:
Шел Господь пытать людей в любови,
Выходил он нищим на кулижку.
Старый дед на пне сухом в дуброве
Жамкал деснами зачерствелую пышку.
Увидал дед нищего дорогой,
На тропинке, с клюшкою железной,
И подумал: «Вишь, какой убогой,—
Знать, от голода качается, болезный».
Подошел Господь, скрывая скорбь и муку:
Видно, мол, сердца их не разбудишь...
И сказал старик, протягивая руку:
«На, пожуй... маленько крепче будешь».
Гарний переклад, Романе.
Як не гірко це визнавати, але Господь правий. Лукаве серце людське. Від того часто і черстве.
От тільки тут лишня Р, мабуть не побачили "У людей вже серця Рне розбудиш..."
Роман Селіверстов відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У кожному черствому серці спить іскринка світла. От тільки як її розбудити...
