Обгорілими дровами пахне ліс.
Як завжди чую спів я твій на біс.
Вже вкотре зачаровує гітара.
Як шкода ,що ми різні, що не пара.
Немає «ми» ,немає «нас» і «нами».
І не зведе ніколи доля іменами.
Будемо разом, коли станемо зірками.
Тоді вже на гробах впадем вінками.
Хто зна, можливо і кохаємо..
Та крім пісень нічого ми не знаємо.
Коли стійкуємо ,в душі ми ревно плачемо.
Не вірячи, що щось для когось значимо.
Так добре, аж занадто пахне ліс.
І знову чую спів я твій на біс.
І ти не відаєш, що люблю я тебе.
А я надіюся, що все колись мине…
