Срібляста нитка на передпліччі впивалася в шкіру. Уявляючи, як вона пролазить всередину і треться об внутрішню сторону тілесного покриву, чоловік починав нервово зішкрябувати сиве волосся. Його рухи були настільки різкими, що час від часу, ще один пасажир автобуса, який сидів справа, мусив вивертатися, аби не потрапити під удар. Решта людей , як закам’янілі статуї, незворушно дивилися на нього. І що найгірше – їхні погляди неможливо було відвернути. Скільки років усі вони спостерігають за ним і не можуть чогось розгледіти. Скільки років вони змушують його кров, як цунамі руйнувати спокій обезлюднених зіниць. Скільки років вони його оточують, лише час від часу змінюючи обличчя.
Нікуди дітися. Чоловік підривається з сидіння, проштовхує тих, хто був найближче, просуваючись до водія. І голосом, сповненим шаленого відчаю, просить зупинити транспорт. Усі, хто позаду, тепер не існують. Бо вже за декілька секунд дверцята відчиняються, і він виходить на вулицю, впиваючись у свіже повітря, як немовля в груди матері.
Ще в дитинстві його цікавили люди з білим волоссям. Так виглядала його бабуся. Таким був його дідусь. І ще один дідусь теж. Одного разу, повертаючись з вечірньої прогулянки, намотуючи собі на пальця мотузок, на який була прив’язана дерев’яна чорна конячка, хлопчик помітив, що біля одного з будинків, що був розміщений за декілька метрів від його помешкання, стояло безліч людей в чорному. І всі вони виглядали якимось незграбними – то посіпувалися, то схлипували. Постаті їхні були згорблені. І найбільше його здивувало те, що вони або мовчали, або говорили пошепки, нахиляючись дуже близько одне до одного. Залишивши іграшку біля тротуару, хлопець мимовільно звернув до того будинку. Йому захотілося детальніше розгледіти тих жінок та чоловіків. Йому хотілося почути, про що вони говорять, ледь розтуляючи губи. Він ішов, перечіпаючись через сухі гілки, ішов тримаючи голову незворушно і не дозволяючи навіть рукам вовтузити в повітрі. Коли наблизився, то вгледів серед натовпу декількох знайомих йому людей - здається цей чоловік приходив якось до його батька, а он та жінка лікувала його бабусю.
Порушувати тишу в жодному випадку не хотілося. Двері до будинку були відчиненими, однак входити всередину було якось лячно. Хлопчик вирішив заглянути спершу у вікно, але коли наблизився, то побачив, що воно було зашторене цупкою фіранкою. Тяга до того, що знаходилося в будинку, нестерпнішала. Стиснувши руки в кулаки, швидко переступив поріг і побачив всередині ще з десяток таких людей, що і на вулиці. Але якщо раніше на нього ніхто не звертав уваги, то зараз на звук його кроків всі присутні повернули свої закам’янілі обличчя. Хлопчик страшенно перелякався, його шкіра наче стягнулася, а на чолі виступили крижані краплі поту. Він вибіг на вулицю, але перед тим ще встиг розгледіти, що в чоловіка, який лежав на столі, було біле волосся.
Пізніше йому доводилося не раз спостерігати таку ж картину, коли «білі» люди просто незворушно лежали. Одного разу такими стали його дідусь, бабуся і ще один дідусь. Через двадцять з лишком років люди в чорному одязі – сутулі й незграбні – оточили тіло його батька, а ще пізніше – матері. Зрештою в будинку на довгій вулиці, сповненій сухих гілок, залишився лише він і чорна конячка на мотузку. Ця порожнеча говорила тепер занадто голосно. Чоловік вирішив продати помешкання і переїхати в невеличку квартиру, яка залишилася у спадок від батьків його матері.
Саме там він вперше помітив на своїй голові білизну - і мимовільно пересіпнувся. Довго ходив кімнатою, посіпуючи волосся, поки врешті не зайшов у спальню і не ліг на ліжко. Декілька годин він незворушно пригрівав постіль теплом свого тіла і чекав, поки кімнату наповнять подекуди знайомі йому люди в чорному одязі. Коли ніхто так і не з’явився, то чоловік вирішив, що справа насправді в тих будинках, що знаходилися на його колишній вулиці. Миттю одягнувшись і натягнувши на голову капелюха, чоловік вийшов на вулицю, дійшов до станції, дочекався потрібного йому автобуса, сів на сидіння біля вікна. Справа від нього сидів ще один пасажир, на передпліччя якого впало сиве волосся.
ID:
467744
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.12.2013 17:24:28
© дата внесення змiн: 22.12.2013 17:24:28
автор: Іванна Шкромида
Вкажіть причину вашої скарги
|
