В містах бетонних світло електричне
і лабіринти вулиць - без кінця.
Усе на світі стало синтетичним-
матерії, бактерії, серця.
І, втупившись в екрани кольорові,
сидять сліпці без радості й жалю.
Вслухаються в ефірне щодобове
облапане, обтріпане "люблю"...
І вже здається нескінченним місто,
немає в світі й клаптика землі!
Так хочеться потрапити в дитинство
упасти і померти у траві...
правдива картинка... і написана виразно... щкода, що сліпці передекранні, споживачі синтетичних емоцій - так і не відірвуться від "ефірного щодобового облапаного, обтріпаного "люблю"...
уляна задарма відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
