Гіркуватий присмак несмачної кави,
Сумнувате сонце, день такий «цікавий»
Запах неприємний,і постійно очі
Всі чогось чекають, від тебе всі щось хочуть.
Хочуть всі тікати,марно й безглуздо.
Це як незворотність,примус,розрахунок
І як плаче серце ледве-ледве чутно,
Це як та буденність, примха,порятунок.
Тепла не відчуєш, і лише букви в книгах
Розповідають казку. Хоч не як мати сину..
Хотілося б зігрітись!..То ось тримайте ковдру
Хотілося б напитись!..Тож пийте гірку воду.
Я теж сумую,Люба.Я теж у цій безодні
Буває як нахлине, і запульсує в скроні
А ти то й недалеко, здавалося, два метра
Сусідняя кімната. І ось ти біля мене,
Та щось незрозуміле, і відстань розрослася
І стала трішки глибшой,і в корені врослася
І бачимось нечасто, і не такі розмови
І не знаходим часу, шукаємо відмови..
Здавалося ну щоб там? Не в різних континентах!
Лише в мікросекундах,лише в мікромоментах
Ховається тихенько, боючись показатись
Ця дружба немаленька,ледь стримуючи мати
Я скучила.Хоч правда,не часто це кажу я
Та часто відчуваю, та часто біль існує..
Ну що?Розводим соплі?Ой,справді, ну не треба!..
Усе в житті буває, і примха – як проблема.
Нам ще багато треба,у даль лежить дорога,
Тож плакати не треба, давай сміятись знову!
Отак як то раніше, щоб не було умови.
Щоб весело і дзвінко, щоб правда будь щасливим
Щоб правда відчувати що Всесвіт дуже милий^_^
