Спотикаючись, квапливо мати поспішала
Бо День народження у сина – пам’ятала,
Хоч тяжкувато з п’яну, та таки прийшла
У школу-інтернат. Машинку принесла.
Вибігла малеча, рідну обіймає,
Цілує – найкращу маму має:
-Я так чекав, ти найгарніша.
Матуся, ти сама наймиліша!
- І я тебе люблю. Дарунок ось. Вітаю!
Та мушу повертатись. Я потім завітаю.
- А приведеш сестричку? Я сумував за нею.
- Невдовзі їй сюди ж, у школу. Будеш із ріднею.
Та осінь ще не швидко. До вересня далеко.
З краю теплого лиш повертаються лелеки.
« Гей птахо мила, - просить хлопченя - Чекай!
Матусі моїй рідній привіт передавай!
Канікули невдовзі. Буду я допомагати,
Аби хоч трішки відпочила моя мати.
Я з джерела водиці принесу напитись,
Щоб мама мною завжди могла гордитись.»
Курли - погодився лелека і полетів далеко
Привіт передавати, про любов дітей оповідати:
Як люблять через сльози, цілують нас недосконалих
Ніжно, просто так, без вигоди, дивуючи зухвалих.
Вони лікують душу, не знаючи рецепту,
Підносять до небес, хоча й не ангели, без крил.
Немаючи нічого, дарують найцінніше
Любов дитяча справжня, щира, найміцніша.