Цей світ загубив у віках досконалість,
Я знаю: була неодмінно вона!
Цвіла, мов троянда. У муках сконала.
На кому за вбивство найперше вина?
Людина - то Всесвіту мікроцеглинка,
У кожного в серці свій крихітний світ,
І він, загубивши гармонію, стрімко
У безладу прірву віками летить.
Спинитись на мить, щоби серцем послухать
Історію людства у ритмі биття,
Нема заборон перед силою духу,
У ній всі ключі, глибина й висота.
Прямуємо вглиб... Ну а як же польоти?
Вони не приховані, поруч вони,
Але непопомітні для нас, ми в турботах
Спотворили звуки живої струни.
Струна вже хрипить і покрилась іржею,
Не в змозі зіграти кантату душі,
Свобода - не в рамках, вона за межею,
Неволя думок - від прекрасного щит.
Я знаю: цей світ віднайде досконалість,
Я чую, як гратиме ніжно струна!
Я бачу, як люди прекрасне пізнають,
І в душах тоді забуяє весна.
