С. Есенин. "Моя жизнь" (Переклад на українську мову)
Ніби моє життя хтось прирік на страждання,
Лиш постійні бар'єри із смутку і горя.
Ніби радість була ще в дитинстві востаннє,
Душу зморену туга забрала в неволю.
Ніби витягнув жереб прожити в розпуці,
Не позаздриш, яка мені випала доля.
Адже жив я у воєн часи й революцій,
Знемагає душа від журби і від горя.
Миготять щастя й радість вдалині у тумані,
А дійду - лиш суцільні страждання і сльози.
Блискавиця ударить - відкриється рана,
В ній - невтішні рядки із життєвої прози.
Зрозумів я оманливу правду життя,
На свою безталанну не ремствую долю.
Вже душа не страждає - пішла в небуття,
Бо нікому не в силі зарадити горю.
Текст оригіналу:
Будто жизнь на страданья моя обречёна;
Горе вместе с тоской заградили мне путь;
Будто с радостью жизнь навсегда разлучёна,
От тоски и от ран истомилася грудь.
Будто в жизни мне выпал страданья удел;
Незавидная мне в жизни выпала доля.
Уж и так в жизни много всего я терпел,
Изнывает душа от тоски и от горя.
Даль туманная радость и счастье сулит,
А дойду — только слышатся вздохи да слезы.
Вдруг наступит гроза, сильный гром загремит
И разрушит волшебные, сладкие грезы.
Догадался и понял я жизни обман,
Не ропщу на свою незавидную долю.
Не страдает душа от тоски и от ран,
Не поможет никто ни страданьям, ни горю.
