Цілопалення мостів з колишніх розчарувань.
Хоча,можливо,усе життя - це чекання
Хороших днів, але невдячні двері
З цифровим кодом змушують
Вертатись до минулого та шукати
Вихід числам,що зрощують
Хвости кометам-руйнівникам.
І ця жінка як первісний інстинкт жертовної
Матері, що ділиться красою з дитям,
Нажитим у спільній любові.
Зараз лиш місяць - тюремний наглядач -
Бачить справжню мене-розтривожену в недосні,
В чеканні сонного ранку.
Спогади ж блідно-сині,
Але я чую їх гул, їх
Голос лунає,мов з далекої домовини,
Яку так ніхто і не сховає,
Так, вона не має зовнікраси,
Але я прекрасно знаю,
Що там - всередині,
Я чую доторком її колір.
29.06.2013р.
