Ти своїми цілунками-Юдиними
Ремінісценціями
Випалюєш вакуум на 2/3 зліва.
Ця кілометрова перечисленість
Змушує по-дитячому рахувати
Навколишні речі,щоб упевнитись в їх
Присутності/моїй невідсутності.
Все ж в мені мариться даллю,
А бачу її - в розкинутих шатах
Зелених доріг,
У вічності пейзажів-натюрмортів
Призахідного сонця.
Гілки розмов розростаються
До дерева близькості,
Яка продовжиться пагонами однакових снів,
Даруючи відгомін зустрічі,
Якій варто статись,
Але не нам розвішувати
Афіші приїздів спорідненості,
Не нам даровано
Дзвінок і гранатове яблуко
На подолку шати
Тієї навколо,
На служення невідомості,
Яка поки мовчить
(Ще мертва),
А відродження своє
Засвідкує криком -
Так про себе заявляє життя.