Коли погляд твій зник десь далеко, за обрієм,
Зачаїла я подих в печалі, в журбі.
Захлинỳлась душа моя болем і відчаєм
І принишкла над прірвою в тихій мольбі.
Понад краєм безодні знекриленим янголом
Я боролась з жагою зірватись на дно.
У війні із собою, з своїм скритим демоном,
Зрозуміла: без тебе жива все одно.
Коли погляд твій зник десь навìки зі спогадів
Я вдихнула на повні любов до життя.
І спокійна душа так сміливо, без здогадів,
Полетіла над прірвою до майбуття.
... це добре, коли приходить швидко розуміння, що в любому випадку людина житиме хай з коханими чи без ... набравшись нових сил і життєвої наснаги в життя людей приходять нові люди, які можуть принести не менш яскраве світло
Тетяна Мерега відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00