Ця жінка здатна зупинити серце,
Втопити у гавані всі кораблі.
Вона завжди говорить відверто,
Зупиняючи час на землі.
Пахне кавою й завтрашнім раєм,
Плете покривало з холодних дощів.
Звивиста стежка над краєм
Прірви, де місто наших снів.
Лягають на плечі водоспади,
Малюють на тілі малюнки.
Уста із запахом шоколаду,
Родимка — слід від поцілунку.
Очі її — набережна туманів,
Де янголи граються зірками.
Таємничі думки, як аяти в Корані,
Як вода, що тече між берегами.
Ми як птахи, які не бояться висоти,
Ширяємо між свого та чужого.
Два береги завжди єднають мости:
Чоловік — запитання, жінка — відповідь на нього.
