Ой сумні, сумненькі лиця в людей рогатинців
Бо немає Роксолани, красної дівиці.
Нападали на Рогатин не раз злії татари,
Відправили Роксолану в гарем до султана.
Минали дні, минали ночі,
А людям весь день сумувать.
Хіба що краще кинуть господарські справи
І поїхать Роксолану визволять.
Приїхали, а там весілля
Роксолана заміж йде!
За султана головного, турка бойового.
Зразу й мовить Роксолана:
Щиро, щиро, щиро любіть Україну!
Більше не руйнуйте турки нашу Батьківщину!
