Як мало часу на життя,
І щоби правду зрозуміти.
Назад немає вороття,
І ти звикаєш ПРОСТО жити.
Як мало часу на тепло,
Щоб відчувати й дарувати.
Вже холод стукає в вікно,
Вагаєшся, чи варто відкривати.
Як мало часу на любов,
І руки вже не пестять чиїсь щоки.
Прийшла-пішла... Прийшов-пішов...
Лишились борозни в душі глибокі.
Як мало часу на весну,
На промінь сонця і буяння трав...
Ти пробудилась від страшного сну,
Вбивала і сміялась... Сон вмирав...
Так мало часу залишилося тобі.
Життя пронеслось проливним дощем,
Любов загинула в голубки на крилі,
А в борознах лишивсь гіркий, болючий щем.
