Стомився кожен за своє.
У всих болять свої проблеми,
Але піднятись за чуже,
То не для нас. Пекучі клеми
Вципили в руки нам й катують.
Пускають вітер по словам.
Кодують. У голови сують ту кашу,
Тай голова чомусь не наша,
Хоча й на наших же плечах.
Засів в душі колючий страх,
Що вже ж ті зміни не існують.
Навколо нас стіни будують.
Ховають у сучасне гетто.
Всохає в корінь наше лібрето.
Встають лиш одиниці,
Але ж по одному переб’ють.
До купи ж люди то не йдуть.
І в полі одинокії могили,
Що чорнотой царі покрили.
Описали їх гріхи.
Освятили ж свої успіхи.
Тож тепер герої в зраді,
А бандити всіли в Раді
І керують нашим світом.
Не буяє сад же цвітом.
Всохли вишні та весна
Не така ж уже красна…
Починати треба з себе,
Якщо хочеш щось змінити.
Хоч би щось почать робити,
Щоб сіяти, як зоря.
І не слухай злого світу,
Не пускай до серця гніту,
Бо кому до тебе діло…
Один у полі воїн,
Якщо поле вже дозріло!