На небокручі
десь під горизонтом,
сидів старий
отаман з булавою.
Чесав коня,
покурюючи трубку,
та поглядав усе
над головою,
у чисте небо.
Чого чекав,
мені не зрозуміло.
Чи може-то
до Господа звертався.
А як стемніло,
скочив на коня,
й спокійно
в путь подався.
В його очах,
я чітко бачив тугу
і смуток невимовний,
і великий.
Одного разу,
навіть сльоза пробігла.
А погляд сам,
був невимовно дикий.
Ще після того,
чекав його не раз,
на небокручі
десь під горизонтом.
Та не приходив
більше він туди.
Не розмовляв
ні з Господом,
ні з чортом.
Та і нема
про що
вже говорити.
Нема ні козаків,
ні України.
Залишились тільки
бомжі, плебеї,
бидло і бандити.
Та не далекий час,
коли залишаться
тільки руїни..
